Важко бути щасливим у цьому світі.
Дуже важко. І тому необхідно навчитися вдячності небу навіть за те, що ти нещасний. Якщо це не тупа, каламутна туга, не чорна хвиля пристрасті та жадоби, якщо ти, гостро відчуваючи кожний промінчик сонця, відблиск крапельки роси, здригаєшся від раптового крику болю, не можеш дивитися на чуже страждання, ти – нещасний.
Але в той же час ти – живий. Мертвяки, котрими густо пересипане твоє оточення, не знають того, що вони мертві, або вже загинули, або так і не прокинулися від тупого животіння та суєти.
Спинись, чоловіче, поглянь: ти – нещасний, смертний, стомлений подорожній. Подивись у себе, у своє серце, ти побачиш щось більше за згусток плоті. Раптом зблисне дивне сяйво, гострим болем пронизає тебе всього, ти відчуєш величезність та невимовну красу цього живого світу, який пильно вдивляється в маленького нещасного тебе. Ось-ось рука опуститься і забере тебе, мов кошеня, в кишеню.
Відчуття гострого нещастя, покинутості, самотності, скоріш за все – подаровані ліки. Тебе ще люблять, ще не втратили надії на те, що ти виростеш, випростаєшся. Плач чоловіче, ти – живий.