Скажи, колинонько, чому
Так низько віти похилила
Ростеш собі, немов в раю
Чому ж тоді ти невесела?
Стоїш у місті за горою,
А поряд дуб старий росте.
Закривши від усіх собою,
Гіллям своїм додолу гне.
Живеш,калинонько, в неволі
Небачиш світла і тепла
Скорилася жорстокій долі
Стоіш пригнічена й сумна.
Сумуєш за струмком веселим
Де народилася й зростала
За явором струнким, зеленим
Якого ти колись кохала.
Шукала щасливішу долю?
Знайшла ти "клітку золоту"
Віддала б все за свою волю
За Батьківщину рідну, дорогу!