Липень вмикав спекотний режим,
Ріки від цього міняли русла,
Лід розбавляв прострочений джин,
І кров на мізинці загуслу,
Маршрутка ковтала складні кілометри,
Везла по домівках похмурі обличчя,
Юних дівиць у порваних гетрах,
Туристів, точніше їхній наплічник,
Квапливо сховалось мутоване сонце,
І пісня собі вночі завива,
І серед усіх нічних незнайомців,
Чутно було як росте трава,
В такі моменти потроху згадуєш,
Яка це була насолода,
В такі моменти поволі падаєш,
В той час, коли цінувалась свобода,
Коли було більше, ніж сутінь глибинна,
І менше, ніж пусті сподівання,
І жодна законахість, навіть нестримна,
Не означала кохання.