Которий рiк...

Оксий Ожына
Которий рік долає спрага:
Уста потріскались сухі,
Пропали сила та наснага...
Сліпі,скалічені,глухі



Води жадаєм,наче правди,
Жадаєм правди,як води!
Під сонцем  грізним та  нещадним,--
Бодай ковток,ковток один...



Нема води...
                Брехня навколо...
Гуляє в полі суховій...
Хто народивсь душею голий,
Прижився у стихії цій.



А сонце палить...
                Неможливо
Підняти навіть голови.
І хтось,протяжно і тужливо,
Не витримав знущань,-- завив !



І так він вив,аж кров гаряча
Із серця цівкою лилась !
Хотів позбутися болячок,
Лише не знав,що й вити  зась..!



...Але повільно,непомітно,
Повіяв свіжий вітерець,
Сліпуче сонце стало бліднуть,
Струною вигнувся терпець,



І вже сіреньких зо три хмарки
З'явилися  у вишині.--
Затьмили сонце,вже й не жарко...
Чи рушить дощ з хмарок,
                чи ні...