Воcкресіння Господнє! Не в хорі співаю – сама…
Та возносяться вірші, душа в височінь поринає…
А я – тільки голос – усе добираю слова
Хоча би то ні – то вони мене все обирають…
Та знаю, що Слово – повік – це основа життя,
Той зародок, Слово, - це Альфа воно і Омега…
Співаю-молюся, а поруч – маленьке дитя
Все дивиться вгору, немов би у чистеє небо.
Не треба оркестрів, не має котурнів душа!
Вона ж бо, не склянка, нектаром вона невситима…
Вона - то бузок, що весною сам Бог колиса,
Його ж бо руками – роками до нього я лину!
І очі мої так молитва сльозою зігріла…
Удвох стоїмо – і немає нікого навкруг
…А дзвони пливуть, як та хмарка білесенько-біла,
А чутно, однак, тільки серця маленького стук.
Дитина у храмі… І що ж вона там розуміє?!
Що коїться в серці малого? Любов чи журба?
Та вірую я, що той хлопчик все зможе – зуміє
І виросте ніжним відтак, помиляюсь хіба?!
Підказує серце – душа ж бо до того причетна:
Як днина прийде, то в самісіньку мить забуття
Згадає тоді, як у храмі був тихим і чемним…
Підспівував жінці - молитву творив каяття…