Я люблю життя, бо в ньому є спогади. Про тишу в зимовому лісі, коли падає сніг. Про відлигу в лютому, коли багато сонця і горобці купаються в калюжках талого снігу на току. Про літнє післядощів’я, де ми з друзями пускаємо в калабаню маленького моторного човна, якого подарував мені батько і який стрімко виганяється на берег, а двигун його аж захлинається. Про початок літніх канікул, які триватимуть три місяці з купою прочитаних книжок, купань до синіх дрижаків та гусячої шкіри, гри в бадмінтон, футбол. Про перші поцілунки, про запах викупаного в любистку волосся моєї першої дівчини. Про перший стрибок з десятиметрової вишки. Про перший політ на літаку. Про запах тіла моєї першої дитини. Про її перші кроки…
Я люблю життя, бо в ньому є смак вина, свіжого домашнього хліба, справжньої овечої бринзи, сонячних щойно з грядки помідор, груш, черешень, ожини…
Я люблю життя, бо в ньому є прохолодний пісок, з якого щойно втекла в море хвиля. Є гарячий пісок, на якому підстрибуєш і смієшся, як тоді, у дитинстві. Є морозне повітря, яке п’янить та щипає за носа. Є пухкий сніг, в якому купаєшся від оцього простого щастя жити в цьому світі...
Я люблю життя, бо в ньому є запах чайної троянди, ясмину, чебрецю, материнки, спілих бер та антонівки.
Я люблю життя, бо в ньому є туман ранковий та вечірній. Є коні на луках, цвіркуни в левадах, ластівки під стріхою. Є річка і міст через неї. Є бусли, чаплі, чайки та одуди, які не змовкають годинами і хай собі дудають нам на здоров’я.
Я люблю життя, бо в ньому є ти. Твій запах. Твій погляд. Твої дотики. Твій голос. Твоє нічне дихання. Твої слова та думки. Твоє тіло, серце, душа незрівнянна…
Я люблю…