Ладнає коник гойдалку з трави,
дрібнять ставок непогамовні хвилі,
дубів старих клечані корогви
яріють, ніби ватри вогнекрилі.
Затих пташиний лемент у гаю,
розтяли небозвід бліді сузір’я,
на пам'ять розтривожену мою
скидає день своє лелече пір’я.