Колосся роду визріває довго.
Неквапно, виважено, де удвох
попідруч з віком темний смуток човга
шляхами битими серед тривог.
А вздовж доріг аж ген до небокраю,
де стеле доля ніжний оксамит,
у мудрості й любові підростає
моє майбутнє на підгрунті літ.