Ледь жевріє,
над обрієм снує,
небесними
терасами
мандрує.
Фіалковим,
малиновим
чарує…
і блідо,
блідо
жовтого лиє…
А ось зелений промінь, на останок,
прозорим шлейфом розкидав пісень,
ще й кращу з них полишив на світанок,
тим і скінчився щонайдовший літній день…