Літо прекрасне завжди. На початку. Коли цвітуть іриси, ромашки, піонії. Коли вода - духм'яна і жабчики кумкають вседобово. Коли троянди чайні в росі чи в дощових краплинах пахнуть так, як рожденна в любові дитина.
Літо прекрасне в сонячний дощ і в зливу, коли струменить вода і її по жижки на тротуарах, а у густих споришах по кісточки і вона стоїть там довго.
Літо прекрасне, коли кропива по пояс, лопухи - величні, любисток паморочить і смакує ревінь, не в киселі, а просто так. Коли татариння, клечання та інше зілля встилають долівку, тини, двері в хатах, квартирах та храмах.
Літо прекрасне, бо смакує полуницями, шовковицями, білим чи засмаглим тілом, яке любиш, бо розчинив свою душу в ньому.
Літо прекрасне навіть у люту спеку, бо можна сховатися на сієсту за прохолодою кам'яних стін, а потім вийти в патіо, коли сонце сідає щоб послухати як журкотить вода, як цвіркун співає пісню, що була задовго до нас і після нас, мабуть, буде довго.
Літо прекрасне, коли повертає на останню декаду. Коли груші налиті медом падають в траву високу, тріскаються і спливають соком і летять до них оси і мурахи чимдуж чимчикують, бо літо солодке, бо скоро осінь така ж солодка, така ж довгожданна...