до 18-річчя....
Погожим ранком до одної хати
У гості Мрія чемно увійшла.
То не були якісь багаті шати,
Лише домівка затишку й тепла
- У тебе є якісь таємні думи? -
спитала Мрія жінку молоду. -
Чому ж ці очі світяться від суму?
Невже частуєш власноруч Біду?
- Мій сенс життя я віднайти не можу
У плині часу на межі сторіч.
Я сина обійняти хочу, Боже,
Та більш нічого...- День міняє ніч -
Сказала Мрія наостанок Жінці,
Та тихо вийшла, як і увійшла,
Щоб відпочити, наче на зупинці,
В душі такій, що знать-не знає Зла
Неквапно сонцем літній день жевріє,
І пророкує червень календар
В цей гарний день побачить світ Марія -
Нова людина, мамі - Божий дар.
Вона не знала ще, яка їй доля
Написана в безмежних небесах.
Пригорщі радощів чи сяйво болю
Переважатимуть на терезах.
Уже сімнадцять кроків з того часу
Я мірою в роки зробила в світ.
Тремтить свіча надії, та не гасне,
Що не даремно - мамин першоцвіт.
Тремтливо пізнаю своє майбутнє.
Крок вісімнадцятий - важливий крок.
Неначе пісня ніжна, незабутня -
Це відчуття - торкатися зірок.
Вони такі незвичні, дуже різні.
Буває, що галактика чужа.
Та знаю я: не стане мене. Після
Ще житиме Землі п'янка душа.
Я все зроблю, щоб тільки мої діти
Не забували ненечку мою
І бабцю, і прабабиного діда,
І весь наш рід, бо я його люблю.