Я не Шекспір, але спитаю,
Бо вже терпець увесь скінчивсь:
Скажіть, так “бути чи не бути”
Керівником мені колись?
Бо йдуть роки, чоло сивіє,
Мов на дріжжях росте “екватор”,
Отож, питаю як умію:
Коли я стану депутатом?
Одне у мене лиш бажання –
Ковтнути влади ласий шмат,
Кермо велике керування
Хоч раз в долонях потримать!
На даний час, я переконаний,
Таких як я – нема підкованих,
Тямуших, вчених, працьовитих,
Досвічених, талановитих.
Мене підтримать обіцяла
Одна вельмишановна краля.
Казала вранці й уночи:
Тобі віддам усі “ключи” –
Керуй, та мене не зганьби,
Бо будеш, гад, без бороди!
Я сшаленів від заохочення
І язиком прилип до сраки;
На перший погляд – ніби збочення,
Та іншої не знаю дяки:
Засунув язика у зад,
Змастив, прочистив, знезаразив –
І дупа блисне як казан,
Та й керівник зрадів відразу.
Благає: “Швидше! Ще! Іще!
Не припиняй пестливі рухи!”
----------------------------------------------
Ось так посаду дістає
Не РОЗУМ, а ЯЗИК у ДУПІ!