(Автор оригинального текста Дарина Березiна
Дарина Березіна
Романс про Лиса-3
Ви тільки не вірте, мій Принце, будь-ласка, не треба,
коли я казатиму знову про лан неозорий,
бо стигле колосся давно вже зотліло на порох,
бо згасли волошки і тінь їх розвіяно вітром…
Ви тільки, мій Принце, будь-ласка, не треба, не вірте,
коли я казатиму знов, що обряди всесильні...
Сузір’я слідів вигасає на літеплій глині,
і сонце безжальне випалює мертві зіниці…
Ви тільки, будь-ласка, не треба, не вірте, мій Принце,
коли я казатиму знов про сто тисяч і більше
лисиць і мисливців. Розкраяна пострілом тиша
стоїть за плечем - безнадійна остання поразка…
Ви тільки, не треба, не вірте, мій Принце, будь-ласка,
коли я казатиму знов про трояндову ніжність.
Принада пелюстків - спокуса підступна і хижа,
як голос зірок в порожнечі серпневого неба…
Ви тільки не вірте, мій Принце, будь-ласка, не треба,
коли я казатиму знову про приспану пам’ять,
про ніжність, солодко-терпку, як шовковиця стигла,
про вміння чекати, тамуючи тугу і відчай…
…коли я проситиму знов, щоб мене приручили…
)
Вы только не верьте, мой принц, не верьте не надо,
Когда я скажу о поле необозримом.
Ведь море колосьев спелых истлело прахом
И тень васильковых звёзд унесло по ветру
Вы только не верьте, мой принц, не надо не верьте.
Когда я скажу о всесилии ритуалов.
Созвездья следов угасают на тёплой глине
И солнечный луч выжигает зрачки из глазниц.
Вы только не верьте, не надо, не верьте, мой принц
Когда я скажу о тысяче лис и ловчих
От выстрела эхо звучит безнадёжным тоном
Последнего поражения жизни смерти
Вы только не верьте , мой принц, не надо, не верьте.
Когда я скажу о розе в далёкой дали.
Нас губят нарочно те, кого мы полюбим,
Как звёзд голоса, что чаруют, но смерть – награда.
Вы только не верьте, мой принц, не верьте, не надо.
Когда я скажу о забвеньи, что мёда слаще,
О нежности, терпкой, словно терновник в чаще
О том, что уменье ждать не так уж мучительно
Когда я опять начну просить приручить меня...