горечь, полынная горечь слов
выжигает язвы на языке.
пей мою горькую кровь,
пульсаром бушующую в виске!
пей мою солёную кровь,
каплей свернувшуюся на кончике длинной строки.
её плазмоидами сегодня вновь
изойдут стихи.
она – на тротуарной плитке
изувеченных городов.
она – бусинками вдоль разорванной нитки
метро.
она змеится вдоль мёртвого русла
околицами сельских кладбищ.
по сёлам в хатах, на улицах – пусто –
лишь собачьи стаи гуляют свадьбы.
она плещется, в электрическом свете искрится
в чашах полных пирующих под час чумы.
она вопиет о Справедливости,
взрывает отчаяньем наши умы.
кто услышит тот шёпот набата?
кто откроет ей двери настежь?
ею, хлещущею, не упьёшься ли, братику?
да уже не зальёшь обратно.
==================================
гіркота, полинова гіркота слів –
виразками язик пошматований.
пий мою гірку кров, пий –
вона надновою вирує у скроні!
пий мою солону кров,
що краплею на лезі рядка згорнулася.
її плазмоїдами сьогодні знов
вірші зіллються.
вона - на тротуарних плитках
на скаліченній трамвайній зупинці.
вона – намистинками вздовж розірваної нитки
підземки, яскрава, як на картинці.
вона зміїться вздовж мертвого русла
околицями кладовищ-сіл.
порожньо у хатах, на вулицях –
лише гомін собачих весіль.
вона плескається, в електричному світлі іскриться
в чашах повних бенкетуючих під час чуми.
вона волає про Справедливість,
підриває відчаєм наші уми.
хто почує той шепіт набату?
хто відкриє їй двері навстіж?
нею, вируючою, чи нап'єшся, братику?
та вже не заллєш назад її, бражну.