Пречистими вустами цноти
у дивних снах вряди-годи
життя мене питає:"Хто ти?
Де юрмляться твої сліди?"
Я - очерет на плесі долі,
її буття неспішний плин,
я - рятівнича дрібка солі
для краяних життям хлібин.
Я - темне око злив шалених,
нестерпний сон зимових днів,
розхристані в зажурі клени,
сумної завірюхи спів.
Я - чисте сонячне проміння,
отава під косою літ,
я - ця земля, її коріння,
духмяний яблуневий квіт.
Я - крик пташиної малечі,
багряне полум'я зорі,
гніздо покинуте лелече
на сірій хаті у дворі.
Я - стрічка, вплетена у коси,
озимі сходи на ріллі,
я - цілий світ у срібних росах
людського щастя на землі.