***

     Коли  білим цвітом
               сади зацвітуть
               
 Чи справді було, чи примарилось в сні,
 В колисці кохання розгойдував вечір
 Весну у саду твої очі ясні
 І листя гаряче торкало нам плечі.
               
      Минули ті весни та виросли сни,
      Що ти в моїм серці посіяла рясно.
      Тепер, щоб кохана в той сад нам піти,
      Повинен тебе я у іншого вкрасти.
               
 Не сторож тобі він, бо хто встереже?
 Одвічної зваби флюїди незримі.
 Та меч пересУду занесено вже
 І голови наші готовий знести він

      Знаходим ще люба ми сили в собі,
      Щоб розум кохання снагу переважив
      Щоб спокій сімейний і честь зберегти,
      Для того ж і дано нам голови наші...

 Коли ж білим цвітом сади зацвітуть
 Укриють траву білим снігом неначе,
 Впадуть, наші голови мила, впадуть
 В жагучій нестямі у сніг той гарячий.