Ти моя хронічна хвороба,
Я твої анальгетики,
Кожна наша невдала спроба
Налагодити спілкування
Супроводжується викидом шаленої енергетики
А на згадку – банальне мовчання...
Ти, як той закортілий неспокій,
Неочікуваний хук під ребрами,
Десь всередині... там... глибоко...
Розгортається квіткою ніжною,
Огортає, мов сон, на алеї під літніми кедрами.
Мрію стать нареченою білосніжною...
А натомість твій ніж занурений
Між лопатками, як між крилами,
Ось і вечір такий спохмурений...
Що тут вчиниш? Мій сон заморений
На подушці. Знов ніч не скінчена.
Лиш з тобою в душі спотвореній
Я коханням своїм повінчана.