А доля била та хилила,,,
Чого ж вона від нас хотіла?
Мабуть гріхи з нас вибивала,
Або недоліки шукала.
Душою треба поболіти,
Але так боляче терпіти...
Ой, доле, доленько моя!
У кожного вона своя...
Чому, скажіть не пам*ятаєм,
Коли ту долю вибираєм?
За що судили і коли,
Чи як маленькими були?
Чог ж то б*є і куди хилить,
Чого душа від болю скиглить?
Ой, доле-доленнько, прости,
Страждання й горе відпусти!
А доля в відповідь мовчала,
Мабуть сказати що, не знала.
Вона нас била та учила,
Зробити кращими хотіла.
А ми що сили упирались,
Та доля тільки посміхалась.
Ой, доле, доленько, прости,
Страждання й горе відпусти!