Була весна. Не на дворі.
Цвіла дівчина, мов троянда.
Дитя ранкової зорі –
Красива, свіжа і рум’яна.
Спочатку важко зрозуміть :
Рожева мрія чи реальність,
Хоч раз в житті її зустріть-
І як в таку не закохатись?..
До неї важко підійти,
Це не троянда,це шипшина.
Шляхів до серця не знайти,
Така примхлива, горда, сильна.
А він ніяк не розумів,
Чого їй ще не вистачає?
Він звик і просто далі жив,
Любов приходить і минає.
Чи мало справжніх є жінок,
Не супер-women недосяжних,
Не квіточок, і не ляльок,
А матерів, дружин, коханих!
Троянда навіть не збагне:
Невже могла з’явитись інша?
Невже він розлюбив мене?
Чи я за неї чимось гірша?
Та він любив і він простить.
Для неї це – найкраща мить.
Немов тягар з душі летить,
І є заради чого жить.