Моя Любов на чорних крилах
Сміялась, плакала, кричала,
Мов божевільна, все летіла,
Наздоганяла і тікала.
Душа закохана співала,
Збирала квіти і стрибала –
Аж до хмаринок долітала,
А їй здавалось мало, мало…
І молода була, і сильна,
З грудей нестримно виривалась
Шалена радість : «Боже, вільна!»
Безмежним це життя здавалось.
Як вабила блакить прозора,
І ніби сонце посміхалось.
Над хмарами, неначе в морі,
Маленькі Купідони грались.
За необачність розплатилась:
У серці з клятою стрілою
На землю впала і розбилась,
Умилась гіркою сльозою.
Моя Любов на чорних крилах
Стогнала, плакала, кричала…
Занадто високо злетіла,
Занадто тяжко помирала.