Здається, я уже одужую.
А навкруги той самий світ,
І ти, так само, не одружений.
Чогось чекати вже не слід.
Так само погляди зустрінуться,
Додолу очі відведеш,
Вповільниш крок, та не зупинишся.
І я живу, і ти живеш,
Неначебто акорд розідраний,
Тепер ми просто два нулі.
«love story» лишиться не зіграна,
Забуті ноти на столі…
І ніби спогади вертаються,
Ось вже і сльози на очах…
Та раптом небо розривається,
Неначе тріснуло по швах.
На щастя, я тепер врятована,
Не видно на обличчі сліз,
Ця слабкість зливою врятована –
Спасибі небу за каприз.
За метр – нічого не побачити,
За два – нічого вже не чуть.
Всі крапки можна вже розставити,
Бо всі вони зібрались тут.
Я зайвих слів не говоритиму,
Нажаль, ти бачиш по очах.
Колись, прийду можливо, з квітами
Дивитися на твій аншлаг.
Можливо, я колись одужаю,
Хоч як набрид мені цей світ.
Чого ж досі не одружений?
Самозакоханий артист.