ЛЮЗ Я

               

Це життя здається безглуздим.
Просто люди вигадують світ 
Нескінченних ілюзій:
Сонце – шматочком лимона,
Хмари – цукровою ватою,
І, наостанок, кохання в валюті.
Щоб врятувати хвору дитину,
Потрібно стільки і стільки…
Яка  ж то ціна життя?
Чи варто й надалі  жити?
Тут міркування безглузді,
Живи, поки є чим платити.
Життя підрахують в роках,
Як підрахують любов?
В дітях, або в годинах,
Проведених разом у ліжку?
Байдуже – вдома  або в готелі,
Головне, що любили.
Ось ми і посивіли.

Вкотре образу пробачу,
Зраду, скажу,що не бачу,
Благаю лише, повертайся!
Мені вже однаково. Все бувало.
Досить, бо нам залишилось мало.
Раніше, здавалось, і ми кохали.
Що забували ми? де втрачали?
Що  б ти хотіла,кохана,
Отримать на Новий Рік?
Музику. Можна другу сонату.
Труну. Якщо буде, червону.
І над могилою чорний хрест.
Є в нас і діти, і гроші,
Просто я жити не хочу –
Це вже і є кінець.

Досить, кохана, не плач.
Цю дурнувату гру
Треба нам припинять.
То був останній матч.
Але знову все:
Ввечері спати, вранці вставати,
Плакати і чекати…
Будь ласка, досить, не плач.
Пробач.