Обiймами зеленими весна
Обвила синi приднiстрянськi гори,
Якi неначе сива давнина,
Все слухають, як розмовляють зорi.
Мене сюди стежинка привела,
Що ледь помiтно мiж камiнням в’ється
Вона вела вiд самого села,
Що все в садках бiлiє, мов смiється.
Як гарно тут, коли спаде туман,
А небо засинiє наче море,
I запашного чебреця дурман,
Тихенько спокiй заколише в горах.
Тут скелi сiре, кам’яне крило,
Мене вiд спеки тiнню закриває,
А вiтер прохолодою чоло,
Остужуе та все про щось спiває.
I розливає пахощi п’янкi,
Що взяв у чебреця та горицвiту,
Тут в травах квiти в’ють менi вiнки,
Та заплiтають в коси самоцвiти.
А на долинi кучерявi села,
Мов збiглися до берегiв Днiстра,
Була колись там i моя оселя,
Була дитинства золота пора.