З неба дивляться зорянi очi,
В хмарах човен пливе золотий,
Тихо вiтер тополi шепоче,
Тi слова, що сказав менi ти...
Я пригадую знову i знову,
Твiй засмученний погляд очей,
Ту в останню хвилину розмову,
I перон, i дрiбницi речей.
Все що зайве спливе, наче хвиля,
Лиш зостануться очi твої,
Мов маяк, що несе менi силу,
Серед темряви думок моїх.
Тiльки ж знай мое серце не хоче,
Щоби долi нас шлях роз’єднав,
Чуеш? Як йому вiтер шепоче,
Те що ти на прощання сказав...
Вiтер вщух, задрiмали тополi,
Навiть жоден листок не тремтить,
Тiльки мiсяць на зоряннiм полi
Виглядае когось i не спить.