Ще роси в травi тремтячi сльози,
Ще несмiло перший промiнь грiє,
Що мене зустрiв вже на дорозi,
Вiд якої серце так радiе.
Пообабiч в колосках пшеницi,
Заховались очi волошковi,
А край поля ген, стара криниця,
Де спiвають вiтри колискову.
Вiтер колоски тi гне додолу,
I про щось таемне їм шепоче,
Мов важкими хвилями по полю,
Золоте тепло розлити хоче.
Далина за маревом прозорим,
Пiсня лине пташкою за обрiй,
Понад цим пшеничним жовтим морем,
Де зростае хлiб на полi добрий.