О, земле рiдна! Ти менi як мати,
Тебе в своєму серцi зберiгаю,
Це ти мене навчив вiршi писати
Мiй весняний, мiй стоголосий гаю.
Хiба в життi коли-небудь забуду,
Як гнуться колоски пшеницi в полi,
Тебе, що дала i життя, i долю,
I завжди неспокiйне серце в грудях.