Стало листя жовте, полум’яне
Посивiли неба синi очi,
Вiтер гне дерева наче п’яний,
То свищить, то плаче, то регоче.
А земля промокла мов до нитки,
Грiеться пiд листячком опалим,
Вже не жде вона тепла нi звiдки,
Бо до неї осiнь завiтала.
Не сумуй, ще буде грiти сонце,
Ще всмiхнуться очi неба синi,
Ще заграе промiнь на вiконцi,
Та на срiбних нитках павутини.
Бо прийде до тебе знову лiто,
Тепле, тихе, та на жаль коротке,
Його любять i старi, i дiти –
Лiтечко, те бабине, солодке.