На стiльцi стоїть ялинка,
В золотiм намистi,
А на гiлочках снiжинки,
Наче зорi чистi.
I на радощах Маринка,
Просить маму й тата:
”Та нехай оця ялинка,
Буде завжди в хатi”!
”Добре доню, – каже тато,
Хай живе у хатi,
Будем її шанувати,
Поки буде свято”.
I малесенька Маринка
Так тодi зрадiла,
Що спитала у ялинки:
”Де ж зайчатко бiле”?
– Тут твое зайчатко, звiсно,
Усмiхнулась мати, –
Бо ж воно прибiгло з лiсу,
Аж до тебе в хату.