Вела стежинка полем до села,
Де хвилями котилася пшениця,
Там щебетала пташечка мала,
Аж раптом грiм на небi блискавиця.
I линув дощ, неначебто з вiдра
З пшеницею про щось загомонiв,
Менi б кудись сховатися пора
В руцi пучечок макiв червонiв
А я побiгла полем босонiж...
Сховатись нiде i все дуще злива,
Щось ноги босi рiзало, як нiж,
Та я смiялась i була щаслива.
Назустрiч хлопець: ”Стiй! Куди бiжиш?
Як гарно маки на дощi цвiтуть
Та де ж таких знайшла ти, покажи!”
– Менi в село, вже недалечко тут...
Забiгла в хату, стала в край вiкна,
Поставила у глечик макiв цвiт.
Сушила коси за вiкном весна,
I соловейко слав менi привiт.