Не покохав би я тебе нiколи,
Якби очей твоiх блакитних сум,
Не нагадав про волошки у полi,
Та не принiс давно минулих дум...
Тому тепер менi вночi не спиться,
Перед очима зозулинний гай,
У вербах хата, та стара криниця
Де пив з вiдра я воду через край.
Тому тебе не розлюблю нiколи,
Ти навiть в серцi сумнiву не май
Бо ти прийшла до мене наче доля,
Що принесла в долнях рiдний край.