Бiлий цвiт калини наломаю,
Заквiтчаю коси, заквiтчаю,
Та й пiду стежиною край поля.
Де ти мое щастя, де ти доля?
А коли я доленьку зустрiну,
Розповiм як безталанно гину,
Та й вклонюся низько їй, низенько,
Попрохаю: ”Будь менi за неньку”.
Де криниця в полi, тiнь дубочка –
Там сумуе серце парубоче,
Вiн коней з вiдерця напуває,
Та тихенько пiсеньку спiває.
Не сумуй так хлопче, не журися
Напувай коней та не барися,
Ген дiвчина, йде назустрiч полем,
Чи то щире серце, чи то доля?