Зозуля закувала у лiщинi,
Яка ж бо туга в голосi її,
Забудь мене, знайди собi дiвчину,
А я зостанусь в спогадах твоїх...
Забудь мене i не дивися в очi,
Хiба ж в криницi видно, що на днi?
Вiзьми собi на спогад все, що хочеш,
А що задишиться – вiддай менi!