Багате квiтами Подiлля,
I хто красу оту їм дав?
Та вiд усього того зiлля,
Барвiнок до душi припав.
Як вишивала я охоче
На рукавах та фартуках,
I вiн синiв в косi дiвочiй,
I у коханого руках.
Менi ж нагадуе вiн очi
В якi дивилась я колись,
Як їх забути серце хоче,
Стелись барвiночку, стелись.
На пелюсточки гляну синi,
Аж бiль у серцi закричить –
Було кохання у дiвчини,
Барвiнок в’яне та мовчить.