Задивилось небо сине-сине,
На пологi береги Днiстра
Де бiля маленької хатини
Гомонить весело дiтвора.
Задивилось в його тихi води,
На долину, де вiвчар пасе,
Тай на те дiвча, що бiля броду,
Вiдра на коромислi несе.
Тут колись пройшло мое дитинство:
Бiгало до рiчки босонiж,
Через перелази, перетинки –
Спробувало яблука чужi...
Десь воно забiгло, заблукало,
Де синiють волошки в житах,
I даремно я його шукала –
Тi дитинства золотi лiта.
Бо назад не повернутись знову,
Тим лiтам безжурним та дзвiнким,
Їм спiвають весни колискову,
Та сплiтають iз пiсень вiнки.