Чи напишУ... Чи ще досягне апогею
те почуття, що надихає краще музи
і спонукає взятись за перо...
Так стало бАйдуже... Я закриваю очі...
І лиш тоді, відмежувавшися від світу,
можливо і відчую, що жива... А коли так,
забуду про буденність, попробую втонути у радості буття...
Так, так - буття! Бо то нас дурять, говорячи про світ загробний...
Його НЕМА!
Помре свідомість... і все, що зостається - то
лиш відлуння від колись живої плоті,
та й те затихне... з часом.
Хіба би в резонанс зійшлись однакові,
які, можливо, й не стрічалися ніколи...
Хто зна...