Не співають птахи принишклі
Полюбовні свої пісні
Плаче дощ і гілляки повислі...
Плинуть хмарами думи сумні
Про цей світ, що такий незбагненний,
Про життя і про смертнії дні
А молитви всі наші натхненні
Чи почує Господь...Видно, ні!
Бо безсила людина змінити
Хоч би щось у своєму житті...
Я не можу, не можу змиритись
З тим, що твориться в нас на Землі
З тим, що розум нам даний богами
Не природний для тіла цього...
Вже немає в живих мої мами...
Ну чого люди смертні, чого?!!