Хоч час так швидко незворотно плине,
Невпинно поглинає за роками рік...
Та все ж таки до тебе думка лине,
Я лиш з тобою поєдналася навік.
Твій образ назавжди закарбувався
В палкому серці та в зворушеній душі
І в пам"яті моїй один лиш ти зостався,
Лише тобі присвячую вірші...
Мабуть не зможу вже тебе забути,
Хоч намагаюсь - марно повсякчас...
Можливо саме так і має бути,
Коли кохання вперше поєднало нас...
Бо хто ж спромігся врешті подолати
Свої найперші, найщиріші почуття;
Наважився в собі себе ж зламати
Й натомість все ж отримав забуття?
Я ж не змогла і вже мабуть не зможу,
Час безпорадно поглинаючи життя
Не врятував мене на тінь тепер лиш схожу...
Та все ж залишив згубні почуття...