***

Погода впала на нуль.
Вистрілами сотень
Срібних куль
Холод кусає кістки.
З рук сиплються
Іржаві мідяки –
Ними ми платили Богу
За пір’їни щастя
І радості – зірки.

Коли палає світ
Та мости,
То не має значення – 
Чий перший був смолоскип.
Ми тепер, як двоє сиріт,
Сидимо на суді.
Засуджених теж буде двоє,
Двоє, котрим більше нікуди буде йти.

Буде безліч незнайомців,
Вимучені тіла впадуть в чужі обійми.
Та  старий біль, ніби море,
Буде топити ночами.
І ми відвертаючись від чужого обличчя
Запитаєм у темряви:
«Якого біса…Задля чого ми пожертвували нами?»