Україно - матінко моя !
Широчинь ланів до небокраю,
Скарбами наповнена земля -
Багатіш від тебе я не знаю.
Колоситься жито на полях,
У землі вугілля добувають,
А чого тільки немає у морях!
Тебе ж бідною сусіди називають.
Покидають вищії уми,
Лікарі, таланти від"їжджають
Чи задумалась, ти хоть коли,
Чого неньку діти залишають ?
Народила діточок своїх,
Виховала файно, розум дала
То чому, ж тоді скажи для них -
Ти чужою мачухою стала ?...
Рідна ненько ! Діти тож твої,
Що ти їм, не можеш ради дати ?
Мусять їхать у чужі краї,
Щоб собі на хліб там заробляти?
Чого їхать їм у ті краї ?
Чого вабить їх чужа омана ?
Залиши вже у своїй сім"ї -
Хай батрачать тут, на свого пана.
Часом виникає відчуття,
Що вони тобі зовсім не треба
Дай їм заробляти на життя ,
Може з'явится у них твоя потреба.
Розвелось своїх уже панів
Більше навіть, чим простого роду
Дай же, люба ти вже, розум їм,
Не цурались, щоб свого народу.
А іще задай питання всім :
Скільки ж можна тебе розкрадати ?
Скільки ж треба брать кредитів їм ?
Та коли і хто їх буде віддавати ?
Забери в них гроши і майно,
Що накрали у твоїй країні,
І додому поверни людей,
Хай тебе прославлять - Україно!