ЇЖАЧОК
Одного ясного теплого дня, Їжачок надумав причесатися. Йому не хотілося ходити прилизаним, наче кішка, адже й бути кудлатим, як родичі їжачиного фаху, його не приваблювало. Стара мудра Їжачиха-мати твердила: їжаки тим і ладні, що колючі, і більшість тварин віддала б свої м`які шовковисті кожушанки аби заполучити пишного мундира їжака.
-У нас наймодніша зачиска на весь Ліс, - промовляла Мати.
- І ще, чи бачив хто, щоб зуби виростали з якогось дрючка, а не з рота! Дякуючі зубам, ми, їжаки, вміємо зітнутися із зміюкою й перемогти її, а кого ти, дурненький, переможеш гребінцем?
Та Їжачок був непохитним, навіть тоді, як Тато, всміхаючись, промовив:
-Ой, ти, Їжачок, без голови й ніжочок!
Їжачок був неабияк здивований, почувши таке про себе, тому що мав все – одну голову з кумедним писочком й вусиками, чотири лапки, - дві з них були задні, а інші – передні, крихітний хвостик й безліч голок на спинці. Як не розуміють його улюблені Матуся з Татусем, що голки, які стирчать у різні боки, надають розкуйовджений вигляд навіть найрозумнішому виразу мордочки.
Нічого не лишалося матусі, як придбати в лісовому Бюро знахідок, який тримала Сорока, цей дивовижний винахід, дуже схожий на схудлу гусеницю чи плескату стоніжку.
-Ані серцю, ані розуму, - зітхнув Татусь. – Та чі відає хто, де ховається золоте зернятко, під яким деревом закопане і від якого дощу проросте.
Їжачок старано водив гребінцем: згори – долу, здолу – вгору. Та дивна річ: чим більш він причисувався, тим збільшувалася кількість в нього голок, і тим зменьшувалося зубців на гребінці. Їжачок засміявся, пирхнув, пуфкнув, підстрибнув і легенько загорнувся у клубочок. Чудова річ: він вже не міг досягти гребінцем спинки. Лапки бо в нього коротеньки.
Їжачок пробував і так, і інакше: то правою лапкою гребінець утримує, то лівою, але нічого в нього не виходить. Він розсердився трішечки, і тихенько, щоб ніхто не почув, знову пуфкнув. Він так старався, так пихкав, та все більш ставав схожим на колючий колобок.
Їжачок намагався розчесати голочки хоча б над лобиком, але, згорнутий, не досягав їх. Він так втомився! Так знасилився!
- Невже ж я такий великий, що не дотягуюся ні до спинки, ні до голівки, ні до чупринки? До чогось я вмію дістати?
Яка ж то була радість! Він добрався до вусиків і причесав їх. А ще він досяг тепленького м`якесенького черевця і з насолодою почухав і його. Стомлений, заспокоєний, з такими новими, розчисаними надзвичайними вусиками Їжачок солоде - е - енько заснув. Так-так! Він заснув серед дня.
З того часу їжаки не розчисуються. За життя в них відростають нові гострі голки, а старі опадають. Але гадаю, що це зубці того самого гребінця.
А ще їжаків називають нічними тваринками, тому що вони вдень сплять. А все тому, що вночі ніхто не бачить, що ти кудлатий, і можна залюбки гуляти нечесаним!
Переклад Н. Авідон
ЁЖИК
Однажды ясным тёплым днём Ёжик решил причесаться. Он не хотел ходить прилизанным, как кошки, но и лохматым, как его родственники по ежиной части, ему тоже не хотелось быть. Его добрая мудрая Мама ежиха утверждала, что ежи тем и хороши, что колючи, и многие животные отдали бы свои мягкие шелковистые шубки взамен на гордый мундир ежа:
– У нас самая модная причёска во всём Лесу, – говорила Мама.
– И потом, виданное ли дело, чтобы зубы росли из какой-то палки, а не во рту! Благодаря зубкам, мы, ежи, можем сразиться со змеёй и победить её, а кого ты, глупенький, можешь победить расчёской? – утверждал Папа.
Но Ёжик был непреклонен, даже, когда Папа, усмехаясь, сказал:
– Эх, ты, Ёжик, без головы и ножек!
Ёжик был немало удивлён, услышав подобное, потому что у него было всё – одна голова со смешной мордочкой и усиками, четыре лапки, две из них были задними, а остальные – передними, крошечный хвостик и множество иголок на спине. Как не понимают его любимые Мама и Папа, что торчащие в разные стороны иглы придают взъерошенный вид даже самому умному выражению мордочки?
Мама с Папой сходили за советом к Сове. Та поухала, поохала и предложила приобрести родителям не расчёску, а очки. Видите ли, в них они будут выглядеть, по крайней мере, умнее.
Маме ничего не оставалось, как в лесном Бюро находок, которым заведовала Сорока, на гриб и яблоко выменять странное изобретение, напоминающее очень похудевшую гусеницу или плоскую сороконожку.
– Ни уму, ни сердцу, – вздохнул Папа. – Но кто знает, где золотое зёрнышко, под каким деревом зарыто и от какого дождя прорастёт.
Ёжик тщательно водил расчёской: сверху-вниз, сверху-вниз. Но удивительное дело: чем дольше он причёсывался, тем больше у него становилось иголок, и тем меньше становилось зубцов на расчёске. Ёжик рассмеялся и фыркнул. Пуфкнул, подпрыгнул и немного свернулся в клубочек. Странное дело: он не смог уже достать расчёской до спинки. Лапки-то у него коротенькие.
Ёжик пробовал и так и сяк, то правой лапой расчёску возьмёт, то левой, но ничего у него не получалось. Он рассердился совсем чуть-чуть и тихонько, чтоб никто не услышал, опять пуфкнул. Он так старался, так пыхтел, но всё больше походил на колючий колобок.
Ёжик старался расчесать колючки хотя бы надо лбом, но, будучи свёрнутым, не смог достать и до них. Он так устал! Так изнемог!
– Неужели я такой большой, если не достаю ни спинку, ни голову, ни даже чубчик? Что-то же я достаю?
О, какая это была радость! Он достал до усиков и расчесал их. А еще он достал тепленький, мягонький животик и с наслаждением почесал и его. Уставший, успокоенный, с такими новыми, расчесанными, замечательными усиками Ёжик сладко-сладко уснул. Да-да! Он уснул прямо средь бела дня.
С тех пор ёжики не расчёсываются. В течение жизни у них отрастают новые острые иголки, а старые осыпаются. Но думается мне, что это зубчики той самой расчёски.
А ещё ежей называют ночными зверьками, потому что они спят днём. А всё потому, что ночью не видно, что ты лохматый, и можно запросто гулять нечёсаным!