Давно колись було, ще був маленьким…
Але я зміг усе запам’ятати.
Одного дня пішли ми разом з ненькой
На море відпочить, позагоряти.
Прийшли собі на пляж, а там народу!..
Знайшли містечко десь поближче до води.
І хоч я ліз, як рак, увесь час в воду,
Матуся наказала: «Тут сиди».
Мені сидіти – то ж пекельна мука!
Та де ж мені подітися – сиджу.
З нудьги дивлюся на людей навколо
І раптом я русалку находжу.
Вона така красива, світлоока,
А поруч з нею сильний, молодий.
Та доля з ней поводиться жорстоко.
Чому ж зробив я висновок такий?
Не втримався, маленька я дитина…
І на весь пляж я мамі розповів,
Що хлопець жадібний русалоньці дістався.
Аж повернулось до нас декілька голів.
Але на цьому я не зупинився,
Я пояснив, чому вважаю так:
«На дівчині купальника немає,
Та й плавки замалі, тканини брак!
Мабуть, вона зросла, а він не хоче знати,
Нового, більшого, щоб розмір підійшов
Дорослого купальника придбати,
Бо грошенят жалкує, пустослов!»
Ой, лишенько! Як всі зареготали!
І мама загоріла в одну мить!
Русалонька до моря бігла слалом,
А хлопець, як укопаний, стоїть…
Мораль тут є проста, нехитра дуже,
Уникнути конфузу зможуть ті,
Хто прикриває тіло проміж люди,
Не виставляясь в повній наготі.