то є легка ноша -
носити під серцем літо -
гріти на підвіконні воду -
уявляти, що то - літепло
та поливати герань нею,
наче троянди, після заходу Сонця,
Отче, чом так самотньо завше
в землях твоїх полуденних?
Там шелестять трави сухі навесні та мертві літом
Там рано старіють кобіти також сухі, мов солончак.
Там віє вітер і душу кромсають нечутні звуки
Чому та Земля - Святая не знаю ні я, ні ти, мабуть...
Хоча то не є правда. Знаєм! Але чи від того легше?
Чи роблять кого знання щасливим на цій планеті дивній?
Тяжка ця твоя ноша. Тому на часину скину твого клумака, Отче
та сяду на березі Моря//Живого// хай хвилі лоскочуть п'яти.
Не стану сьогодні мислить.
Хочу просто спочити:
сидіти_лежати, чути_та_почувати...