знаєш... знаю, що знаєш,
як важко лягати в самотню постіль.
і думати, і мовчати
п'ять, десять, а може й сто років поспіль.
страшно забути твоє лице,
вечір зповзає поволі.
я дихаю кавою й згадую
наші з тобою розмови у львові.
встань і навчи мене не писати
цю страждальницьку тобі поезію.
краще прозу вже.
детективом, криміналом, або навіть фентезі.