***
За чорним склом
вечірнього поїзду метро
бачу стомлених птахів
невміння літати яких
стало генетичною нормою
пізнаю серед них себе
одвертаюся та уявлене
залишається моєю реальністю
Ранок
повертає мені впевненість
бо за прозорим склом
переповненого поїзду метро
спокійні як вічність
схили
дерева
Дніпро
*