Ми вже ніколи не побачимось.
Вже все відмолено, пробачено,
Розтало, мов весняний сніг…
Чомусь весною легко плачеться,
Чомусь це сонце терпке лащиться,
Чомусь так солоно мені…
То крові присмаком освятиться
Відродження надій вже втрачених,
До смерку, до останніх мрій.