Васыль Симоненко. Дед умер

Украинская Поэзия Переводы
Вот и все.
Проводили мы старого деда
и в земле закопали святой.
Он теперь уж не встанет до света,
не пойдет  за травою с косой.
Оселком не разбудит он тишь под горою,
не засмотрится в небо, где гаснет звезда.
Лишь пшеница  по деду  заплачет росою
да над ним поплывут незаметно года.
Вот и все.
Человека  навек схоронили,
возвратив в материнское лоно  земли.
Только разве
уместятся в тесной могиле
думы те, что при жизни его обожгли?
Неужели ему все равно -
тут, снаружи,
будет солнце светить
или ночь все зальет?
Боль, как уж, заползает мне в душу
и отчаянье грудь мою надвое рвет.
Я поверить готов -
дед мой в царстве небесном.
Не хочу,
чтобы в землю ушли без следа
эти люди святые,
что вправду чудесны,
эти гордые,  верные дети труда.
Пусть пробьется трава,
птичью слушая песню,
пусть горит над горою
весенний восход...
Хоть не верю,
что дед из могилы воскреснет.
верю я -
нет, он  весь не умрет.
Его мысли простые додумают внуки
и в глазах запылают у них
его страсть, его гнев,
его радость и мука -
все что он, уходя,
передал для живых.

с украинского перевел А.Пустогаров

ДІД УМЕР

От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.