Налляй мені чарку,
шинкарю, - знеболити душу,
Заграйте, музики,
щось ніжне – до щему, до сліз.
Я надто втомилась,
але відчуваю, що мушу
Тягнути до скону
цей, сповнений розпачу, віз.
Гірка безпорадність
звела до безсоння всі ночі.
Злиденна буденність
зробила нестерпним життя.
І годі заснути,
допоки не виплачеш очі,
І різками душу
шмагають чужі співчуття.
За що мені, Боже,
ти дав цю занедбану долю?
Навіщо тобі знадобились
мої каяття?
Благаю тебе,
захисти мою душу від болю,
Коли я не варта
принаймні людського життя.