Шановний чита;чу!
Продовжуючи розмову про сімнадцять золотих законів поезії, зупинюсь на законах звукової організації вірша: закон рими, метрики і ритміки, закон гармоніки, закон алітерації, закон звукосмислу, закон консонантизму. Ці закони тісно пов’язані з законом гармонії, тому що він, як і вказані перед цим закони, грунтується на повторі певних елементів, але закон гармонії є;мкіший за змістом, оскільки крім елементів звукової організації вірша, метою якої є домогтися благозвуччя, є ще ціль благосприйняття емоційного, а також високого смислового сприйняття, що досягається іншими засобами, в основному гостротою розуму самого автора, а тому плутати закон гармоніки і закон гармонії не слід.
Рима – важіль поетичного мислення, рима – крила вірша. Рима – це повтор окремих морфологічних елементів. Як казали раніше, – краєпогодження, тобто рима завершує собою кожен рядок вірша. Немає загальноприйнятої класифікації, але розрізняють точну, неточну, складену, відкриту, закриту, чоловічу, жіночу рими. По способу розташування рими поділяються на перехресні (АБАБ), суміжні (ААББ), оперізуючі (АББА). Чергування наголошених і ненаголошених складів створює ритміку вірша. Розпізнавальна ознака вірша – однакова кількість складів (силабічний вірш), однакова кількість наголосів (тонічний вірш). Чергування наголошених і ненаголошених складів (силабо-тонічний вірш) – це той вид вірша, яким сьогодні користується більшість поетів.
Теорія ритміки, нової ритміки займе не одну сторінку журналу, та ми не маємо за мету глибоке достідження цього явища в поезії, до того ж, як ти, чита;чу, пам’ятаеш, в п’ятому номері «ОРФЕЮ» ми вже ілюстрували п’ять основних ритморозмірів: ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест, найчастіше використовуваних авторами. Інтонація вірша нерозривно пов’язана з ритмом, звідси три основних ти-пи лірики: вірш декламативний, вірш наспівний, вірш говірний. Складаючи вірш, поет організує, будує звуковий стрій вірша, і це зветься алітерацією, коли поет відбирає слова, до яких входить певний звук, наприклад, наплив звука б (Буде баба Бубу бити, буде Буба говорити), неначебто нанизуючи звук в рядках частим його повтором. Впорядковане розставлення наголошених голосних вірша, нагнітання певного голосного звуку називається гармонікою в віршуванні.
Одним із законів звукової організації вірша є консонантизм, тобто опирання на звучання не го-лосних, а приголосних звуків у рядку, що ускладнює зв’язок звуків у строфі, дає авторові можливість організувати матеріал твору певним чином. І тут доречне, слід відзначити, подальше новаторство і творчий пошук, тобто відкриття нових законів звукової організації вірша. При консонантизмі натиск ви-браного приголосного викликає ефект, рівнозначний смисловому. Автор, ідучи від перегуку приголос-них, коли підсилюється зв’язок звуків всередині рядка, до перегуку смислів, коли слова відображуються одне в одному, зливаються смислом і звуком, створює дещо оригінальне, яке можна назвати ЗВУКОСМИСЛОМ. Вміння користуватися цим явищем при написанні віршів, відтворює закономірність, яку і можна назвати законом звукосмислу, де обов’язково має місце співвідношення звукове і смислове.
Всі тільки-но розглянуті нами закони спрямовані на те, щоб посилити відчуття єдності вірша. Шлях від перегуку звуків до перегуку смислу слів, коли використовуються слова, близькі за звучанням, але різні за смислом – пароніми, це шлях високої майстерності.
Узагальнюючи сказане, відзначу, що, працюючи на естетичні почуття читача, закони звукової організації вірша допомагають авторові ефективно використати той матеріал, яким він володіє завдяки своїм знанням і життєвому досвіду, а в цілому допомагає узгоджено з іншими законами поезії створювати досконалі і прекрасні твори, наприклад, такі рядки: «...Я помню чудное мгновенье...». Сподіваюсь, шановний чита;чу, в наступних випусках «ОРФЕЮ» ми продовжимо розмову про закони поезії.
А.Заступ