Тоска по родине! Давно
Разоблаченная морока!
Мне совершенно все равно —
Где — совершенно одинокой
Быть, по каким камням домой
Брести с кошелкою базарной
В дом, и не знающий, что — мой,
Как госпиталь или казарма.
Мне все равно, каких среди
Лиц ощетиниваться пленным
Львом, из какой людской среды
Быть вытесненной — непременно —
В себя, в единоличье чувств.
Камчатским медведем без льдины
Где не ужиться (и не тщусь!),
Где унижаться — мне едино.
Не обольщусь и языком
Родным, его призывом млечным.
Мне безразлично, на каком
Непонимаемой быть встречным!
(Читателем, газетных тонн
Глотателем, доильцем сплетен...)
Двадцатого столетья — он,
А я — до всякого столетья!
Остолбеневши, как бревно,
Оставшееся от аллеи,
Мне все — равны, мне всё — равно;
И, может быть, всего равнее —
Роднее бывшее — всего.
Все признаки с меня, все меты,
Все даты — как рукой сняло:
Душа, родившаяся — где-то.
Так край меня не уберег
Мой, что и самый зоркий сыщик
Вдоль всей души, всей — поперек!
Родимого пятна не сыщет!
Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,
И всё — равно, и всё — едино.
Но если по дороге — куст
Встает, особенно — рябина ...
1934
_______________________________
Сум за вітчизною! Давно
Даремна, викрита морока!
І абсолютно все одно —
Де — абсолютно одинокій –
Мені бувати, й де слизький
Шукати шлях з кошем базарним
Мені до дому, він бо мій
Лиш як лікарня чи казарма.
Однаковісінько, в яких
Гарчати левом полоненим
Клітках мені - з оточень всіх
Із серцем витиснуть нужденним -
В одноосібність почуттів.
Де я ведмедем без льодини
Не уживуся (хто б зумів?),
Принижуватись де - єдино.
Не звабишь мовою мене,
Якої заклик – рідний, звичний.
На жодній мові – все одне -
Мене не зрозуміє стрічний!
(Читач отой, газетний дзвін
Ковтає що, в пліток лахмітті…)
Двадцятого століття — він,
А я — до всякого століття!
Колода остовпіла я,
Залишена що від алеї,
Мені всі — рівні, аж ніяк
Мабуть вже не зніяковію
І від ріднішого мого.
Ознаки всі з мене, відмітки,
Всі дати — начисто зняло:
Душа, що і не знає - звідки.
Так край мене не уберіг
Мій, що і сищик – гайда! -
Уздовж душі, з усіх боків
Її - родимих плям не знайде!
Всяк дім - чужий, всяк храм - пустий,
І рівно - все, і все — єдино.
Але як раптом кущ малий
Встає, а надто ж — горобина…
2012
иллюстрация: Zyablov Yaroslav, 2004