Посутеніло. Теплий вечір знов
В свої палкі обійми брав вже сонне місто.
Лиш в жилах двох людей текла, жила любов,
Безмежно справжня і така безмежно чиста.
Вона ішла у парк із щастям на вустах.
Ногами босими, із квітами в волоссі.
Так по-дитячому наївна і проста,
Ну а за паспортом уже давно доросла.
Він біг до неї, ні, не біг – летів.
Такий замріяний, закутаний у ніжність.
Він нею марив, нею він давно хворів
Вже довгі рОки, а не місяці, не тижні.
Останні кроки швидко вголос рахував.
Бездонний погляд, упізнаваний з мільйонів
Він на собі за сотню метрів відчував.
Від нього він душею непритомнів.
Він підійшов впритул. І тиша… Серця стук –
Найкраща, найприємніша з мелодій.
Лиш очі в очі. І міцне сплетіння рук,
До болю, аж вона сказала :«Годі».
Він брав її долоню у свою.
Вальс між дерев у жовтім листі... Божевільні!
Реальний світ… Лиш вони вдвох, як у раю.
Такі щасливі, від проблем і суму вільні.
Вже зовсім темно. Тепла нічка знов
Так ніжно обіймала сонне місто.
Лиш в жилах двох отих текла, жила любов,
Безмежно справжня і така безмежно чиста…